«Привіт тобі, світле насліддя Христове!»

Ця стаття народилася з розмови, розмова — із запитання, а запитання — із перекладу. Тож по суті — це історія одного перекладу.

Російськомовний репертуар

Перекладати пісні з російської мови я став через кілька років після того, як прийшов до церкви. Здебільшого на прохання регентів хорів та окремих гуртів, іноді й з власної ініціативи — дуже хотілося якомога більше українізувати богослужбовий репертуар. Хоча це робити було дуже важко через нерозуміння багатьма людьми згубного впливу русифікації.

Особливо неприємно бувало через російськомовний контент на публічних заходах поза домом молитви. Зазвичай, а особливо в тих випадках, коли доводилося бути організатором, я усіма силами сприяв тому, щоб репертуар був україномовним. Але — хто знає внутрішню кухню, той мене зрозуміє — навіть лідер певного служіння, крім переконання, не має особливих важелів впливу…

Тому бувало, що невоцерковлені люди прямо запитували: «А чому ви співаєте російські пісні, декламуєте російські вірші? Хіба ви живете не в Україні?» Уже звичкою стало у відповідь наводити довідку з церковної історії: церква як частина суспільства не стала винятком і теж сильно піддалася зросійщенню — головним чином через тотальну відсутність у часи Радянського Союзу українських Біблій, пісенників та іншої релігійної літератури. Я відповідав, чесно визнаючи проблему, що як і решта суспільства, церква, на жаль, досі не може до кінця звільнитися від нав’язаної двомовності. Мовляв, вибачте, робимо, що можемо, але маємо те, що маємо. Бо не всі з нас це усвідомлюють.

Можу похвалитися, що все-таки вдалося трохи вплинути на ситуацію — як перекладами пісень, так і загалом популяризацією україномовної літератури. Навіть кількох проповідників у свій час переконав користуватися українським перекладом Біблії. Хоча, на власний сором, мушу зізнатися, що й сам не завжди був свідомим і певний час теж користувався російським перекладом та навіть написав кілька російськомовних віршів…

Після повномасштабного вторгнення Росії, на щастя, настрої суттєво змінилися. Сьогодні до багатьох перекладачів-піснярів вишикувалися цілі черги. З одного боку, це, звісно, радує — краще пізно, ніж ніколи. Та є тут і досить сумна тенденція, про яку якраз хочу поговорити.

Переклад, що змусив замислитися

Отож, якось минулого року товариш-диригент учергове попросив мене перекласти одну незвичайну пісню. Вона відрізнялася від решти тим, що твір великою мірою культовий (у хорошому розумінні). Тому я й назвав його «незвичайним» — мабуть, до цього я не працював із настільки відомими текстами. А що більше текст популярний, то більші очікування від перекладу — він має бути максимально близьким до оригіналу, в ідеалі — зберегти ключові фрази, завдяки яким він так усім полюбився. Тож хоча на той час я вже не так багато перекладав, але це стало певним викликом — тож вирішив спробувати. Як ви, напевно, зрозуміли із заголовку статті, мова йде про пісню «Привет вам, Христово цветущее племя».

На диво, переклад пішов дуже легко, що буває далеко не завжди. І хоч не всім я був задоволений, та загалом вийшло, на мій погляд, не так і погано. Принаймні, замовнику сподобалося. Але коли робота вже була закінчена, я раптом зловив себе на думці, яка муляла мені під час усієї роботи над текстом. Ще раз перечитав оригінал, потім переклад і запитав себе: а про що ця пісня?

З одного боку, зміст твору нібито зрозумілий: ідеться про духовну боротьбу кожного християнина. Про біблійний «останній час», коли ця боротьба стає особливо напруженою. Про есхатологічну готовність християн-посттрібулаціоністів. Заклик до стійкості, вірності в горнилі випробувань. У контексті гонінь в СРСР, коли була написана ця пісня, до речі, з притаманним для того періоду пафосом, усе досить зрозуміло. Але я не раз замислювався над тим, що вкладає в слова цього й подібних музичних творів попередньої епохи сучасна молодь, коли їх виконує  хором чи загальним співом. Чи усвідомлює покоління Інстаграма й Тіктока значення того, про що співає?

Запитав це перш за все в себе, хоча я з покоління Фейсбука (тобто вже достатньо старий), народився в Радянському Союзі, багато читав і чув розповідей літніх людей про гоніння… Але навіть для мене в пісні багато незрозумілого. Що, приміром, значить «останній вирішальний бій»? І що взагалі за мілітаристичний настрій у стилі радянських маршових творів? Що це за «зло», яке в процесі цієї битви має перетворитися на «руїни»? І таких запитань виникає досить багато.

«Співайте для Господа пісню нову» (Пс.97:1)

У мене й раніше виникали подібні запитання під час співу в церкві різних пісень, коли вдумувався в слова. Але найчастіше дуже відомі нам твори все ж співаються «на автоматі», без заглиблення в їхній зміст. Це природно, учені кажуть, що після 40 повторень мозок перестає акцентуватися на змісті. Чи не виходить, що з цієї причини в богослужбовому репертуарі опиняються пісні не надто зрозумілі для слухачів, а іноді й самих співаків?

Я ні в якому разі не виступаю проти старих, чи, як то кажуть, «колишніх» пісень, вважаю, що для них є своє почесне місце й час. Але все ж таки пісня для мене — це розмова душі про те, що вона відчуває саме зараз. У цьому сенсі спів великою мірою споріднений з молитвою. Можливо, саме тому часто дискутую з диригентами про те, що кожен час потребує своїх пісень. І чи не варто замість того, щоб шукати перекладачів, шукати нових авторів — які пишуть про актуальне. І мова зовсім не про якісь новомодні стилі музики, це окрема тема, зараз я говорю тільки про зміст. Нові тексти без проблем можна класти на ті мелодії, які більш притаманні відповідній церковній традиції.

Розумію, що ця проблематика стосується не усіх церков — а більш консервативного крила. Та й, власне кажучи, не усіх пісень — є, як кажуть, нестаріюча класика, універсальна для різних поколінь. Та все ж дуже хотілося б, щоб відсоток нових пісень у богослужбовому репертуарі зростав.

Наступне питання, яке випливає — а чи варто взагалі перекладати такі пісні, як «Привет вам, Христово цветущее племя»? Розумію парадоксальність цього запитання, яке виникло в мене вже після здійсненого перекладу, та все-таки... Якщо ця пісня яскраво представляє конкретну епоху, то, можливо, їй місце на богослужіннях, присвячених пам’яті гнаних християн? Або ж і на звичайних зібраннях — але в підходящий момент і з попереднім викладом історії написання та історичного контексту для кращого розуміння слухачами.

Розумію й диригентів — не так просто знайти нову пісню. І, напевно, зараз я говорю про те, що потрібно було робити ще 10 років тому (і що багато церков, безперечно робили). Але що раніше зміниться курс із перекладачів на авторів, то раніше буде результат. Звичайно, що в будь-якому випадку — краще вже старий перекладений контент, ніж старий російськомовний. Але як би то нам навчитися дивитися хоч на кілька кроків вперед?

* * *

Ну а тепер, власне, до розмови, яка виникла, коли я поставив наведені запитання щодо перекладеної пісні редакторові «Благовісника», з яким ми ділимо один кабінет. Він, до слова, якраз добре орієнтується як в історії церкви, так і в деталях літературно-пісенної спадщини християн. Забігаючи наперед, скажу, що багато чого після цієї бесіди стало для мене більш зрозумілим. Отже, тут я передаю слово колезі та співавтору цієї статті Юрію Вавринюку.

Розмова глухого з німим

Даруйте мені таку дещо жорстку фразу, винесену в підзаголовок, але розмова з моїм колегою Дмитром щодо згаданої пісні виглядала саме так.

Коли він сказав, що зробив переклад пісні «Привет вам Христово цветущее племя», я був трішки здивований і навіть збентежений. Здивований тим, що я, людина, яка пам’ятає цю пісню в часи її найбільшої популярності, людина, яка на всіх рівнях намагається українізувати наші богослужіння, ніколи не думав про переклад. Вона настільки увійшла в мою пам'ять, свідомість та єство мовою оригіналу, що мені й на думку не спадало її перекладати. Збентежений — а чому саме ця пісня, і чи вдалося перекладачу з молодої когорти передати дух відомого твору?

Розмова, наскільки пригадую, одразу перейшла до запитань, які Дмитро вже озвучив вище. Він чесно казав, що не розуміє до кінця контексту деяких рядків та образів. Навіть військовий маршовий характер пісні для нього незрозумілий. Я спочатку навіть розгубився: про що це він? Що ж тут незрозумілого? Мені був рідний та зрозумілий кожен образ, кожне речення, кожна строфа. І чим більше ми говорили, тим більше розумів: ми розмовляємо різними мовами, у нас зовсім інший погляд на одні й ті самі речі.

Я став розповідати Дмитру про що та пісня, який контекст потрібно враховувати, щоб її зрозуміти. Розповів історію її написання та описав час, коли вона народилася й чому. «Ну, тепер, після такого роз’яснення мені стало більш зрозуміло, — відповів Дмитро. — Хоча деякі образи все одно, як на мене, дивні».

І тут я усвідомлюю: а він же не один такий! Скільки молодих людей, особливо ті, які народилися в роки незалежності, співають звичні для наших богослужінь пісні, не розуміючи до кінця їхнього змісту. Для них вони просто спадщина батьків, яку потрібно берегти як сімейну реліквію. Навіть якщо й розповісти про що пісня, їм важко її спроектувати на сучасність, поєднати з собою та своїм життям.

Молодому поколінню потрібні нові пісні, які відображають їхні почуття, їхні переживання та духовний досвід. Бо старі пісні, такі як «Привет вам, Христово цветущее племя», якщо і сприймаються, то крізь призму історії, як батьківська спадщина.

Гарним прикладом можуть стати деякі українські народні пісні, які були цікаві виключно як пісні минулого. Вони відображали реалії, що давно проминули. Ними цікавилися окремі любителі старовини чи народної творчості, іноді популярні виконавці давали їм сучасну обробку. Але все одно вони сприймалися як данина історії.

І от Україна здобула незалежність. І деякі старі пісні отримали нове життя. Бо стали співзвучні з тим контекстом, який у них вкладався. І особливої популярності старовинні пісні набувають під час Революції гідності та війни з Росією. «Плине кача» стало своєрідним гімном на пошану загиблих героїв Майдану. Другого життя набувають «Ой, у лузі червона калина», «Гей, соколи» під час війни 2022 року. Контекст старовинних пісень наклався на сучасні події та переживання, і таким чином вони стали зрозумілими та актуальними. Без цього колишні пісні залишаються колишніми, якоюсь мірою навіть мертвими.

Батьки та діти

Пригадую один момент, який мене колись настільки вразив, що я написав окрему статтю, яка викликала чимало галасу та суперечок. Дотепер у моєму блозі вона на перших позиціях. Мова йшла про популярний у євангельсько-протестантських церквах вірш «Как славно, празднично живем». Нагадаю його початок:

Как славно, празднично живем:
Конгрессы, съезды, фестивали...
Но вспомнить хочется о том,
Как мы когда-то начинали.
Как наши деды в кандалах
За убеждения за веру
Этапом шли в Сибирь, в Гулаг
На смерть, на пытки, на расстрелы.

Зміст віршу зводився до того, що от колись була справжня віра, справжні християни, а нині конгреси, з’їзди, фестивалі… Не буду зараз переповідати суть дискусії та мою незгоду зі змістом твору. Хочу лише згадати мої враження від перегляду на YouTube сотень декламацій цього вірша. Як правило, його розповідала… молодь. Молодь, яка ніколи не бачила й не переживала того, про що згадується у вірші. Це було лише декламування. Без проникнення контекстом, без розуміння епохи, про яку йдеться. А вже наповал мене вразив 8-10-річний хлопчина, який із пафосом, притаманним нашим церквам, декламував: «Как славно, празднично живем… Но вспомнить хочется о том, как мы когда-то начинали…» Я дивився й хотілося запитати: «Дитино, ти хоча розумієш, про що говориш?»

Ні, ми повинні знати нашу історію. Знати якою дорогою йшли наші батьки та діди, у яких обставинах проповідували та які пісні співали. Без знання минулого, кажуть, немає майбутнього. Але це були їхні переживання, їхні пісні, їхній духовний досвід.

Я не маю на увазі всі пісні. Є твори, про які можна сказати, що вони вічні. Як от знаменитий гімн «О, благодать» чи «Великий Бог». Але є пісні, співзвучні конкретній епосі та які звучать неприродно та фальшиво в інших обставинах. Як і згаданий гімн «Привет вам, Христово цветущее племя». Для мене він навічно закарбований як твір, яким я жив, яким просякнута моя молодість, який я співав з молоддю на підпільних зібраннях у лісі. І звучатиме він для мене лише російською. Але навіть я не вважаю, що сьогодні ця пісня повинна звучати на загальних зібраннях. Ми живемо в іншому часі. І для цього часу потрібні нові пісні. Пісні про те, чим живе сучасна Церква.

Дмитро ДОВБУШ, Юрій ВАВРИНЮК

Історична довідка:

Пісня «Привет вам, Христово цветущее племя» була написана в 1960 році в розпал антирелігійної боротьби Микити Хрущова. Тоді влада агресивно намагалася знищити існуючі церкви. Відома обіцянка Хрущова — через декілька років показати останнього віруючого по телевізору. І саме тоді віруючі всіх деномінацій по-особливому активізували свою діяльність, закликаючи до єдності, спільної молитви та боротьби проти атеїзму. Це в прямому розумінні була боротьба, що виражалася у проведенні акцій протесту, письмових заявах керівництву СРСР та відстоюванні своїх громадянських прав. І це був період масових арештів та судів над служителями та церквовними активістами.

У 1960 році молодь євангельських християн-баптистів зібралася на з’їзд. Служитель Ташкентської церкви ЄХБ, який на той час уже мав судимості за віру в Христа, не зміг бути на цьому зібранні. Він письмово звернувся до християнської молоді, написавши своєрідний молодіжний гімн.

Дуже швидко цей вірш став піснею. Ось як згадує про це відомий християнський композитор Веніамін Крейман.

«Одного вечора молодь церкви зібралася на молитовне зібрання. Молитва була за служителів церкви, пастора та диякона, над якими наступного дня мав відбутися суд. Ми вирішили, що, наскільки це буде можливо, прийдемо всі в суд, щоб підтримати братів. Я стояв біля піаніно, обперся рукою об його кришку. Відчув, що під рукою якийсь папірець. Узяв його в руки — це був невідомий мені вірш, який розпочинався словами: «Привет вам, Христово цветущее племя…» Він мене вразив до глибини душі. Запитую, чий це вірш. Миколи Храпова, кажуть. І тоді в моїх думках та серці почала зароджуватися мелодія. Я сів за піаніно — і через деякий час ми з молоддю вже співали щойно народжену пісню. І незабаром вона стала широко відомим молодіжним гімном».

Веніамін Крейман — автор багатьох популярних пісень, таких як «Когда твой путь земной…», «Умолкните, предо мной острова», «Пойте Господу», «Христос — надежда христиан». Нині він проживає в США. А Микола Храпов, відомий служитель, поет, помер у 1982 році у в’язниці, провівши за ґратами загалом 29 років свого життя.

* * *

Привет вам, Христово цветущее племя,
Рожденное в бурях великой судьбой,
Вас грозно встречает последнее время,
Зовет на последний решительный бой!

Стеною стальною полки боевые
Неверье ведет к нам на лютую брань.
Сомкните ж теснее ряды молодые,
В решительной битве никто не отстань!

Трубите победу! Священное пламя
Пусть ярче горит над руинами зла!
Несите вперед христианское знамя
Любви бескорыстной, Христова добра!

Сегодня сердца молодые пусть будут
В биенье одном на груди у Христа,
А завтра, быть может, кого и поднимут
Толпой разъяренной на древо креста!

Вперед, не робея на смену идите
Усталым борцам! Не страшитесь креста.
Растите, цветите, плоды приносите,
Прекрасное в мире наследье Христа!

* * *

Привіт тобі, світле насліддя Христове,
Народжене в бурі, в негоді земній,
Тебе зустрічає зоря вечорова —
Гряде вирішальний безжалісний бій!

Стіною крокує ворожа потуга —
Сміється невір’я в луні канонад.
Тримайтесь пліч-о-пліч, не кидайте друга,
В останньому герці — ні кроку назад!

Трубіть перемогу! Хай сяє вогненно
Ранкова зоря над руїнами зла!
Нехай майоріє Христове знамено,
Знамено Любові, що з Неба зійшла!

Хай б’ються віднині до самої смерті
Серця в унісон разом з серцем Христа,
Бо завтра, можливо, хтось стане за жертву,
Розп’ятий юрбою на древі хреста!

Вперед, без вагання, серця молодії,
Не бійтесь, що доля у вас непроста.
Радійте, співайте, даруйте надію,
Прекрасне у світі насліддя Христа!

Переклад Дмитра Довбуша